Передумови Другої Світової війни

Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північно-Східного Китаю. Японія претендувала на лідерство на Далекому Сході та й в усій Азії. Саме вона першою стала на шлях війни, вибрала об'єктом агресії Маньчжурію. До середини 20-х pp. Японія практично безперешкодно встановила свій фінансовий і митний контроль над Маньчжурією, але китайський уряд за підтримки США став протидіяти мирній японській експансії.

На початку 1928 р. японці вторглися у китайську провінцію Шаньдун, але успіху не досягли. Та вже з весни 1931 р. японська преса розпочала кампанію звинувачень китайських властей у Маньчжурії в утисках японських підданих. 18 вересня, організувавши вибух на японській ділянції Південноманьчжурської залізниці, Японія, відповідно до «меморандуму Танаки», розв'язала війну проти Китаю.
Саме в цей час у Женеві тривала міжнародна конференція щодо роззброєння. З падінням м. Мукдена японські війська за 12 годин окупували всю територію Південної Маньчжурії й, не наражаючись на опір китайської армії, рушили в глиб країни.

Поставлена перед фактом війни між двома країнами - членами Ліги Надій, Рада Ліги запропонувала Японії та Китаю нормалізувати відносини, але японська Квантунська армія продовжувала бойові дії. Наприкінці жовтня Рада Ліги Націй прийняла резолюцію з вимогою до Японії у тритижневий термін вивести війська з Маньчжурії. Проте через те, що представник Японії проголосував проти резолюції, вона не мала юридичної сили.

СРСР, що також претендував на панування в цьому регіоні, постачав Східнокитайською залізницею озброєння та «добровольців» китайцям. Просуваючись на північ провінції, Квантунська армія дедалі ближче підходила до радянсько-китай-ського кордону й у листопаді 1931 р. блокувала стратегічно важливу для СРСР Східнокитайську залізницю. Радянське керівництво відхилило японську ноту протесту з приводу допомоги китайській армії зброєю та добровольцями з боку СРСР, заявивши, що Радянський Союз такої допомоги не надає, дотримуючись нейтралітету у цій війні.

На початок 1932 р. Японія окупувала всю територію Маньчжурії й проголосила створення окремої держави Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником маньчжурської династії Цін Пу І, якого невдовзі було проголошено імператором.

Японія та Маньчжоу-Го підписали угоду, за якою «з метою забезпечення оборони й захисту» Маньчжоу-Го Японія отримувала право мати в Маньчжурії свої війська, а також інші важливі для неї пільги. Восени 1932 р. комісія лорда Літтона представила Раді Ліги Націй звіт про становище в Маньчжурії, в якому наголосила на фактичній її окупації Японією та рекомендувала не визнавати Маньчжоу-Го.

Разом з тим у звіті містилася пропозиція надати Маньчжурії статус автономії у складі Китайської республіки й застерегти особливі пільги на її території для Японії. Відтак у прийнятій на підставі рекомендацій комісії резолюції Ліги Націй ішлося про незаконне захоплення Маньчжурії Японією, але визнавалися за останньою «особливі інтереси» в китайській провінції. Великі держави, за винятком СРСР, не погоджувалися зі вжиттям проти Японії таких заходів, які б змусили її звільнити зайняту територію.

Наприкінці 30-х pp. Японія двічі перевірила на міцність СРСР на Далекому Сході й у союзній йому Монголії. Перший серйозний японсько-радянський збройний конфлікт стався влітку 1938 р. у районі озера Хасан, де японці силами двох піхотних дивізій, кавалерійської та піхотної бригад безуспішно атакували позиції Червоної армії. У серпні бойові дії закінчилися поразкою Японії.

Удруге дві країни зійшлися на полі бою в 1939 р. у районі озера Халхін-Гол на території Монголії. Після запеклих боїв, під час яких Японія втратила близько 80 тис., а монгольські й радянські війська - близько 18 тис. вояків, японці знову зазнали поразки.

Підготування Німеччини до війни.  У жовтні 1933 р. представників Німеччини було відкликано з Міжнародної конференції з роззброєння, і гітлерівський уряд оголосив про вихід Німеччини з Ліги Націй. Розпочалась тоталітарна мілітаризація німецького суспільства. За перші три роки перебування при владі нацистів у Німеччині стало до ладу більш як 300 військових заводів. Вже у квітні 1935 р. в німецьких штабах почалося розроблення плану агресій проти сусідніх країн. У червні цього ж року було встановлено тісні контакти по політичній та військовій лініях між Німеччиною та Угорщиною. Великим досягненням Берліна стала англо-німецька морська угода 1935 р., згідно якої Велика Британія надавала Німеччині право мати флот тоннажністю 35% від тоннажності англійського.

Італо-німецька агресія проти Іспанії, політика «невтручання» західних країн, закон 1935 р. про нейтралітет, ухвалений у США, безкарність з боку Ліги Націй остаточно розв’язали руки нацистам. Німеччина перетворилася на найсильнішу європейську державу Разом із приєднаними територіями вона забезпечувала 15% світового промислового виробництва, випереджаючи Велику Британію та Францію. На початку 1939 р. Німеччина мала найсильнішу армію в Європі чисельністю 2, 75 млн вояків із 10 тис. гармат, 3, 2 тис. танків і понад 4 тис. літаків. Гітлерівська Німеччина була готова до початку нового світового конфлікту.

Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки. У  преамбулі Статуту і низці статей Ліги Націй зазначалося, що завданням цієї міжнародної організації є боротьба за мир, співробітництво та безпеку народів, проте Лізі  Націй не вдалося стати гарантом миру між народами. Статут передбачав обмеження озброєнь, взаємну гарантію територіальної цілісності й незалежності членів Ліги, заходи з боротьби проти агресора, вирішення суперечностей між державами через третейський розгляд. Одна з найважливіших статей передбачала застосування колективних заходів – економічних і політичних санкцій проти агресора.  За час свого існування Ліга Націй не покарала жодного агресора, не подала допомоги жодній жертві агресії, не мала засобів впливу на розвиток міжнародних відносин, займала примиренську, а інколи безпринципну позицію стосовно подій, що відбулися. Таким чином, не Ліга Націй впливала на окремі держави, а навпаки, керівники розвинених країн ставили цю міжнародну організацію перед фактами, що сталися. Друга світова війна звела нанівець роль ліги Націй. Формальне рішення про її розпуск було прийнято у квітні 1946 р. Асамблеєю Ліги.