Напад Італії на Ефіопію. З 1934 р. Італія розпочала приготування до агресії проти Абіссінії (Ефіопії) - єдиної на континенті незалежної держави. Публічно перелічивши «91 приклад ефіопської агресії проти Італії» й зосередивши у Східній Африці найчисленнішу в історії колоніальних воєн 500-тисячну армію, Б. Муссоліні 2 жовтня 1935 р. розпочав війну проти Ефіопії. До Ліги Націй він направив повідомлення, що Італія стала жертвою ефіопської агресії, але в це ніхто не повірив - усі 56 країн - членів Ліги проголосували за визнання агресором Італії.
Європейці були шоковані, а Ліга Націй наклала заборону на поставки до Італії військових матеріалів і озброєння. Щоправда, через невключення до переліку нафти, такі заходи Ліги не могли спинити війни. Крім того, для Англії та Франції дружба з Італією була важливішою і за долю Ефіопії, і за саму Лігу Націй. Поведінка під час війни міністрів закордонних справ, відповідно британського - Самуеля Ґора і французького - П'єра Лаваля, була свідченням тому.
Європейці були шоковані, а Ліга Націй наклала заборону на поставки до Італії військових матеріалів і озброєння. Щоправда, через невключення до переліку нафти, такі заходи Ліги не могли спинити війни. Крім того, для Англії та Франції дружба з Італією була важливішою і за долю Ефіопії, і за саму Лігу Націй. Поведінка під час війни міністрів закордонних справ, відповідно британського - Самуеля Ґора і французького - П'єра Лаваля, була свідченням тому.
Війна виявила слабкість італійської армії. Зустрівши рішучий опір місцевих племен, вона застосувала заборонений міжнародним правом отруйний газ, але ціною великих втрат спромоглася лише на початку травня наступного року здобути столицю країни Аддис-Абебу. Ефіопія капітулювала, а її імператор Гайле Селласіє подався у вигнання. При цьому більшість території Ефіопії залишалася незавойованою.
Вторгнення Яонії до Центрального Китаю. Під гаслом протистояння посиленню впливу Радянського Союзу в Китаї Японія у 1937 р. поширила інтервенцію на Центральний Китай. Приводом до поновлення воєнних дій Японії в Китаї став збройний інцидент біля Пекіна, що стався у липні 1937 р. Тоді японські солдати, які проводили навчання, потрапили під обстріл китайської артилерії. Чан Кайші відхилив японські вимоги визнати провину Китаю та покарати винуватців і закликав народ до боротьби. Долаючи опір китайців, японські війська до кінця 1938 р. окупували значну частину країни. Однак остаточної перемоги їм досягти не вдалося; опір партизанським діям китайців потребував збільшення чисельності японських військ. Китайська армія, попри півторамільйонні жертви Китаю, не була знищена. З-поміж великих країн лише СРСР, який наприкінці серпня 1937 р. підписав договір про ненапад з Китаєм, надав Китаю значну допомогу військовими фахівцями, насамперед льотчиками, та озброєнням. Як наслідок - у 1939 р. японці припинили наступ й висловили готовність до встановлення двосторонніх відносин шляхом переговорів.
Вторгнення Яонії до Центрального Китаю. Під гаслом протистояння посиленню впливу Радянського Союзу в Китаї Японія у 1937 р. поширила інтервенцію на Центральний Китай. Приводом до поновлення воєнних дій Японії в Китаї став збройний інцидент біля Пекіна, що стався у липні 1937 р. Тоді японські солдати, які проводили навчання, потрапили під обстріл китайської артилерії. Чан Кайші відхилив японські вимоги визнати провину Китаю та покарати винуватців і закликав народ до боротьби. Долаючи опір китайців, японські війська до кінця 1938 р. окупували значну частину країни. Однак остаточної перемоги їм досягти не вдалося; опір партизанським діям китайців потребував збільшення чисельності японських військ. Китайська армія, попри півторамільйонні жертви Китаю, не була знищена. З-поміж великих країн лише СРСР, який наприкінці серпня 1937 р. підписав договір про ненапад з Китаєм, надав Китаю значну допомогу військовими фахівцями, насамперед льотчиками, та озброєнням. Як наслідок - у 1939 р. японці припинили наступ й висловили готовність до встановлення двосторонніх відносин шляхом переговорів.
Вісь Берлін – Рим – Токіо. Починаючи з 1936 р. Німеччина, Італія та Японія значно активізувалися на міжнародній арені. Незважаючи на наявність певних розходжень (зокрема, Німеччина не схвалювала дії Японії в Китаї, вважаючи, що вони підштовхнуть Пекін до альянсу з СРСР), ці країни поступово ставали союзниками. Перемога на виборах у Франції Народного фронту відвернула Б. Муссоліні від Парижа й штовхнула в обійми А. Гітлера. Улітку 1936 р. А. Гітлер ще вагався між перспективою налагодження добрих відносин з Англією та союзом з Італією, але все ж таки схилився до другого варіанту. Не останню роль у цьому відіграло досьє під назвою «Німецька загроза», складене британським дипломатом А. Іденом і передане А. Гітлеру зятем Б. Муссоліні графом Г. Чіано. 24 жовтня 1936 р. між Італією й Німеччиною було підписано таємний протокол про узгоджені дії. Так, за словами Б. Муссоліні, утворилася «вертикаль», або «вісь» Берлін - Рим.
У листопаді 1936 р. між Німеччиною та Японією було підписано угоду «проти Комуністичного Інтернаціоналу» та «Додаткову таємну військову угоду», що поклали початок Антикомінтернівському пакту. На початку листопада 1937 р. до нього приєдналася й Італія, завершивши формування «осі» Берлін - Рим - Токіо. Проте хоча Антикомінтернівський пакт формально був спрямований проти підривної міжнародної діяльності Комінтерну й СРСР, але він становив загрозу і для західних держав. Недаремно И. Сталін у 1940 р. розглядав питання про прилучення до нього, а відразу після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад И. фон Ріббентроп запевняв Й. Сталіна, що пакт був «загалом спрямований не проти Радянського Союзу, а проти західних демократій», і Берлін «знав і міг здогадатися з тональності російської преси, що радянський уряд це цілком усвідомлює». Й. Сталін до цього додав, що Антикомінтернівський пакт налякав головним чином «лондонське Сіті й дрібних англійських торговців».
Політика «умиротворення» агресора. Антиверсальські акції Німеччини змушували європейські демократії визначити метод взаємин з Німеччиною.
Оскільки США самоізолювалися від втручання в європейські справи, а Велика Британія, з одного боку, почувалася у безпеці, а з іншого - практично не мала сухопутної армії, щоб припинити агресію Німеччини, Франція ставала залежною від поведінки Лондона. Було вирішено не застосовувати стосовно А. Гітлера силових методів, а піти на поступки, тим більше, що Гітлер щоразу заявляв, ніби після задоволення чергової його вимоги він більше ні на що не претендуватиме. имало західних політиків вважали, що якщо А. Гітлер і зважиться на війну, то це буде війна не проти Англії чи Франції, а проти СРСР. Німецька пропаганда й дипломатія підігрівали такі сподівання, так само, як вони натякали Й. Сталіну, що Німеччина неодмінно воюватиме проти західних «плутократій».
Оскільки США самоізолювалися від втручання в європейські справи, а Велика Британія, з одного боку, почувалася у безпеці, а з іншого - практично не мала сухопутної армії, щоб припинити агресію Німеччини, Франція ставала залежною від поведінки Лондона. Було вирішено не застосовувати стосовно А. Гітлера силових методів, а піти на поступки, тим більше, що Гітлер щоразу заявляв, ніби після задоволення чергової його вимоги він більше ні на що не претендуватиме. имало західних політиків вважали, що якщо А. Гітлер і зважиться на війну, то це буде війна не проти Англії чи Франції, а проти СРСР. Німецька пропаганда й дипломатія підігрівали такі сподівання, так само, як вони натякали Й. Сталіну, що Німеччина неодмінно воюватиме проти західних «плутократій».
Політика поступок керівництва Великої Британії та Франції експансіонізму А. Гітлера отримала назву політики «умиротворення». Її здійснення розпочалося з приходом нацистів до влади в Німеччині й закінчилося 15 березня 1939 р. окупацією Німеччиною Чехо-Словаччини. При цьому серед істориків є прихильники точки зору, що ініціатором політики був саме Радянський Союз, який, уклавши у 1922 р. Рапалльський договір з Німеччиною, активно сприяв переозброєнню німецької армії й вишколу її кадрів
Аншлюс Австрії. Після оформлення блоку агресивних держав розпочався новий етап агресії нацистської Німеччини. Гітлер вдався до перегляду кордонів з метою доручення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів. Першою жертвою відкритої агресії стала Австрія. У листопаді 1937 р. гітлерівське керінвицтво ухвалило рішення про форсоване підготування до її загарбання, ще у вересні 1937 р. Гітлер отримав згоду від Муссоліні на аншлюс Австрії. 11 березня 1938 р. за вказівкою Гітлера було підготовлено директиву про вторгнення німецьких військ до Австрії. Тоді ж було висунуто ультиматум Відню скасувати всенародне голосування та передати владу «фюрерові» австрійських фашистів Зейс-Інкварту. Відень умови виконав, тоді Зейс-Інкварт звернувся до Берліна з проханням про допомогу для встановлення в країні порядку та спокою. На наступний день, 12 березня 1938 р., 200 тис. німецьких військ вступили на територію Австрії. Австрія була включена до складу Третього Рейху.
Мюнхенська угода і розчленування Чехо-Словаччини. Наступною жертвою Німеччини стала Чехо-Словаччина. Використавши як привід «судетську проблему», А. Гітлер поставив перед чехословацьким президентом Е. Бенешом та державами - гарантами Чехо-Словаччини - Великою Британією й Францією категоричну вимогу передати Німеччині Судетську область. Вкотре він заявляв, що це - «остання» його територіальна претензія в Європі. Чехо-Словаччина, маючи боєздатну армію, готова була воювати, але Лондон і Париж змусили Прагу погодитися на німецькі умови, щоб «врятувати мир». 19 вересня англійський і французький посли вручили Е. Бенешу ультиматум з вимогою поступитися на користь Німеччини районами, де німці становили понад 50 % населення.
Не зважившися звернутися по допомогу до СРСР, президент Е. Бенеш під тиском Англії та Франції прийняв німецькі умови. У разі відмови, погрожували чехам і словакам з Лондона і Парижа, ЧСР буде ізольовано на міжнародній арені як призвідницю війни.
Голова уряду Мілан Ґоджа подав у відставку, передавши портфель прем'єра генералу Я. Сирови, поклавши на нього гіркий обов'язок підкоритися диктату.
На пропозицію Б. Муссоліні 29 вересня 1938 р. у Мюнхені відкрилася конференція за участю керівників Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії: Н. Чемберлена, Е. Даладьє, А. Гітлера і Б. Муссоліні. Наполягання Н. Чемберлена на участі в ній делегації ЧСР було проігнороване. Угоду було підписано 30 вересня в 0 год 25 хв, хоча датовано її 29 вересня. В основу Мюнхенського пакту було покладено умови, висунуті Н. Чем-берлену А. Гітлером під час їхньої зустрічі 22 вересня, і які тоді Велика Британія та Франція відхилили. Як відшкодування за фактичну зраду ЧСР, Н. Чемберлен і Е. Даладьє в додатку до угоди записали, що готові гарантувати нові кордони Чехо-Сло-ваччини. Німеччина та Італія, за умови вирішення питання про долю польської та угорської меншин у ЧСР, пообіцяли те ж саме.
На пропозицію Б. Муссоліні 29 вересня 1938 р. у Мюнхені відкрилася конференція за участю керівників Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії: Н. Чемберлена, Е. Даладьє, А. Гітлера і Б. Муссоліні. Наполягання Н. Чемберлена на участі в ній делегації ЧСР було проігнороване. Угоду було підписано 30 вересня в 0 год 25 хв, хоча датовано її 29 вересня. В основу Мюнхенського пакту було покладено умови, висунуті Н. Чем-берлену А. Гітлером під час їхньої зустрічі 22 вересня, і які тоді Велика Британія та Франція відхилили. Як відшкодування за фактичну зраду ЧСР, Н. Чемберлен і Е. Даладьє в додатку до угоди записали, що готові гарантувати нові кордони Чехо-Сло-ваччини. Німеччина та Італія, за умови вирішення питання про долю польської та угорської меншин у ЧСР, пообіцяли те ж саме.
30 вересня 1938 р. Британія та Німеччина без консультацій з Францією підписали пакт про ненапад. Франції не залишалося нічого іншого, як укласти з Німеччиною аналогічну угоду.
Радянський Союз не було запрошено до участі в конференції у Мюнхені, хоча він заявляв про свою готовність стати на захист Праги і навіть розпочав підготовку до збройного захисту Чехо-Словаччини. Та зробити це було складно, адже Франція Чехо-Словаччину не захистила, а чехословацький уряд до Й. Сталіна по допомогу не звертався. До того ж практично не було можливості вступу Червоної армії на територію ЧСР, оскільки Польща та Румунія категорично заперечували проти пропуску її через свою територію, а Британія й Франція не бажали вплинути на них з цього питання. Тож питання про те, чи справді Й. Сталін готовий був воювати, є дискусійним. Ще нещодавно потужна держава розпадалася на очах Ліги Націй і всього світу. За Мюнхенським пактом ЧСР втратила третину своєї території, 5 млн населення, до 50 % виробничих ресурсів, першокласні, що переважали знамениту «лінію Ма-жино», укріплення, значну частину армії. Німеччина анексувала Судети, до Польщі відійшла територія площею у 1000 кв. км з населенням 230 тис. чоловік, Угорщині було передано територію в 12 тис. кв. км з населенням близько 1 млн чоловік. 7 жовтня 1938 р. від Чехії фактично відокремилася Словаччина, де утворився уряд на чолі зі священиком Й. Тісо, а 11 жовтня отримала автономію Закарпатська Русь (Карпатська Україна) — держава з територією понад 11 тис. кв. км та населенням у 552 тис. чоловік.
Радянський Союз не було запрошено до участі в конференції у Мюнхені, хоча він заявляв про свою готовність стати на захист Праги і навіть розпочав підготовку до збройного захисту Чехо-Словаччини. Та зробити це було складно, адже Франція Чехо-Словаччину не захистила, а чехословацький уряд до Й. Сталіна по допомогу не звертався. До того ж практично не було можливості вступу Червоної армії на територію ЧСР, оскільки Польща та Румунія категорично заперечували проти пропуску її через свою територію, а Британія й Франція не бажали вплинути на них з цього питання. Тож питання про те, чи справді Й. Сталін готовий був воювати, є дискусійним. Ще нещодавно потужна держава розпадалася на очах Ліги Націй і всього світу. За Мюнхенським пактом ЧСР втратила третину своєї території, 5 млн населення, до 50 % виробничих ресурсів, першокласні, що переважали знамениту «лінію Ма-жино», укріплення, значну частину армії. Німеччина анексувала Судети, до Польщі відійшла територія площею у 1000 кв. км з населенням 230 тис. чоловік, Угорщині було передано територію в 12 тис. кв. км з населенням близько 1 млн чоловік. 7 жовтня 1938 р. від Чехії фактично відокремилася Словаччина, де утворився уряд на чолі зі священиком Й. Тісо, а 11 жовтня отримала автономію Закарпатська Русь (Карпатська Україна) — держава з територією понад 11 тис. кв. км та населенням у 552 тис. чоловік.
Коментарі
Дописати коментар