Блог вчителя історії - Андрія Мацюка

Напередодні війни німецький уряд поставив перед Польщею вимогу передати Німеччині Данциг (Гданськ), який мав статус вільного міста, і надати право прокласти через «польський коридор» німецькі автостради й залізницю. Нацистська пропаганда звинувачувала польський уряд у дискримінації німецького населення, що мешкало у Польщі. 28 квітня 1939 p. Німеччина розірвала німецько-польський договір 1934 р. про ненапад.  Уже 25 серпня 1939 р. у Гданськ прибув німецький лінкор «Шлезвіг Гольдштейн», капітан якого мав наказ Гітлера: 1 вересня 1939 р. о 4 год. 45 хв. розпочати обстріл польських укріплень на півострові Вестерплятте.  Намагаючись виправдати свої агресивні дії перед світовою громадськістю та власним народом, гітлерівці здійснили підступну провокацію, яка послужила приводом до початку другої світової війни.  Увечері 31 серпня група озброєних есесівців, переодягнених у польську форму, увірвалася в приміщення радіостанції прикордонного міста Глейвіц і захопила її. Кілька разів вистрі

Розчленувавши Чехо-Словаччину Гітлер остаточно переконався в безкарності своїх дій та був готовий до світової війни. Вже 15 березня 1939 р. частини вермахту вторглися на територію Чехо-Словаччини, яка остаточно припинила своє існування. На її території було проголошено Протекторат Богемії та Моравії. Одночасно угорські війська окупували Карпатську Україну. Через тиждень після окупації Чехії та Моравії німецькі війська захопили Мемельську область Литви. Це призвело до того, що Польща виявилася з трьох боків охопленою військами агресора. Берлін розпочав дипломатичний тиск на Варшаву, вимагаючи Данциг, а також права на будівництво екстериторіальної залізниці та автостради, що з’єднали б Німеччину та Східну Пруссію. Польща вимоги Німеччини не задовольнила, тому її доля була вирішена. З квітня було визначено термін готовності німецьких збройних сил до нападу на Польщу – 1 вересня 1939 р. , а 11 квітня Гітлер підписав «Директиву про єдину підготовку вермахуто до війни 1939 -1940 рр.», спе

Напад Італії на Ефіопію.  З 1934 р. Італія розпочала приготування до агресії проти Абіссінії (Ефіопії) - єдиної на континенті незалежної держави. Публічно перелічивши «91 приклад ефіопської агресії проти Італії» й зосередивши у Східній Африці найчисленнішу в історії колоніальних воєн 500-тисячну армію,  Б. Муссоліні 2 жовтня 1935 р. розпочав війну проти Ефіопії . До Ліги Націй він направив повідомлення, що Італія стала жертвою ефіопської агресії, але в це ніхто не повірив - усі 56 країн - членів Ліги проголосували за визнання агресором Італії. Європейці були шоковані, а Ліга Націй наклала заборону на поставки до Італії військових матеріалів і озброєння. Щоправда, через невключення до переліку нафти, такі заходи Ліги не могли спинити війни. Крім того, для Англії та Франції дружба з Італією була важливішою і за долю Ефіопії, і за саму Лігу Націй. Поведінка під час війни міністрів закордонних справ, відповідно британського - Самуеля Ґора і французького - П'єра Лаваля, була свідчення

Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північно-Східного Китаю.  Японія претендувала на лідерство на Далекому Сході та й в усій Азії. Саме вона першою стала на шлях війни, вибрала об'єктом агресії Маньчжурію. До середини 20-х pp. Японія практично безперешкодно встановила свій фінансовий і митний контроль над Маньчжурією, але китайський уряд за підтримки США став протидіяти мирній японській експансії. На початку 1928 р. японці вторглися у китайську провінцію  Шаньдун , але успіху не досягли. Та вже з весни 1931 р. японська преса розпочала кампанію звинувачень китайських властей у Маньчжурії в утисках японських підданих. 18 вересня, організувавши вибух на японській ділянції Південноманьчжурської залізниці, Японія, відповідно до  «меморандуму Танаки» , розв'язала війну проти Китаю. Саме в цей час у Женеві тривала міжнародна конференція щодо роззброєння. З падінням м. Мукдена японські війська за 12 годин окупували всю територію Південної Маньчжурії й, не наражаючись на о