Війна близько

Розчленувавши Чехо-Словаччину Гітлер остаточно переконався в безкарності своїх дій та був готовий до світової війни. Вже 15 березня 1939 р. частини вермахту вторглися на територію Чехо-Словаччини, яка остаточно припинила своє існування. На її території було проголошено Протекторат Богемії та Моравії. Одночасно угорські війська окупували Карпатську Україну.

Через тиждень після окупації Чехії та Моравії німецькі війська захопили Мемельську область Литви. Це призвело до того, що Польща виявилася з трьох боків охопленою військами агресора. Берлін розпочав дипломатичний тиск на Варшаву, вимагаючи Данциг, а також права на будівництво екстериторіальної залізниці та автостради, що з’єднали б Німеччину та Східну Пруссію. Польща вимоги Німеччини не задовольнила, тому її доля була вирішена. З квітня було визначено термін готовності німецьких збройних сил до нападу на Польщу – 1 вересня 1939 р. , а 11 квітня Гітлер підписав «Директиву про єдину підготовку вермахуто до війни 1939 -1940 рр.», спеціальний розділ якої передбачав великомасштабне готування війни проти Польщі – операція«Вайс».

Англо-франко-радянські переговори 1939 р. Крах Чехо-Словаччиии спонукав Лондон і Париж до активної протидії нацистській агресії. На думку військових експертів, СРСР опинився у дуже зручній ситуації - майже по всьому західному кордону він виявився захищеним від Німеччини своєрідним «санітарним кордоном» з країн, які отримали англо-французькі гарантії безпеки. Лондон і Париж, навпаки, тепер наражалися на небезпеку втягування у воєнний конфлікт у разі німецького вторгнення на територію Польщі або Румунії й їхні надії на примирення з Гітлером було поховано.

Для створення системи колективної безпеки в Європі залишилося лише залучити до неї Радянський Союз. Але якщо раніше Й. Сталін схиляв Захід до створення такої системи, то тепер він не квапився. На пропозицію Заходу гарантувати безпеку сусідніх країн радянське керівництво відповіло, що СРСР зробить це, але за умови, що йому буде надано право вводити на територію цих країн війська навіть у мирний час у разі виникнення загрози «непрямої агресії» для них. Захід же вважав, що це означало б приректи на радянську окупацію сусідні з СРСР Польщу, Румунію, Прибалтику, Фінляндію.

Політичні переговори між СРСР, Великою Британією та Францією тривали з 8 травня до 2 серпня 1939 р. і завершилися безрезультатно, оскільки СРСР наполегливо вимагав надати йому одностороннє право на поширення радянських «гарантій» на країни Балтії в разі «непрямої агресії» проти них. Ще до закінчення політичних переговорів розпочалася підготовка до переговорів військових делегацій трьох країн. Об'єднана англо-французька військова делегація прибула до Москви 11 серпня 1939 р. Англійську делегацію очолював головний ад'ютант короля з морських справ адмірал Р. Дракс, французьку - генерал армії Ж. Думенк. а радянську - маршал К. Ворошилов.

Якщо на етапі підготовки переговорів Велика Британія та Франція не квапилися з відправкою делегацій до Москви, затягуючи переговори до осені, коли за умов бездоріжжя А. Гітлер вже не розпочав би війну, то вже під час переговорів їхній хід гальмувала радянська сторона. Й. Сталін виходив з того, що Захід не погодиться на анексію Радянським Союзом сусідніх з ним країн, а от А. Гітлер готовий буде розрахуватися за радянський нейтралітет у запланованій на 26 серпня війні проти Польщі будь-якою не німецькою територією.
На переговорах відразу з'ясувалося, що є два головні камені спотикання: недостатній, на думку Москви, рівень представництва англо-французької делегації і відсутність у неї письмових повноважень на підписання договору, і проблема пропуску радянських військ через територію Польщі та Румунії у разі німецької агресії в Європі.

Питання про повноваження врешті було вирішене, але протиріччя щодо пропуску Червоної армії через територію Румунії й особливо Польщі залишалося. Польське керівництво неодноразово заявляло, що ніколи не зголоситься допустити на свою територію радянські війська. З цього приводу один польський генерал запитав французького дипломата, «чи доручили б французи німцям охороняти Ельзас-Лотарингію...» На переговорах з цього питання відбувалися запальні дискусії.

Але без будь-яких на те видимих причин і без будь-яких пояснень Кремль перервав переговори на стадії, коли умови військової конвенції майже на 99 % було узгоджено. Й. Сталін зробив вибір на користь А. Гітлера, й ні відповідь з Варшави, ні сама присутність британських і французьких представників його вже не цікавили. Сталося це 23 серпня, коли у Москві вже велися переговори з міністром закордонних справ Німеччини Й. Ріббентропом і готувалися до церемонії підписання радянсько-німецького пакту. Спроби британських і французьких дипломатів зустрітися з К. Ворошиловим успіху не мали - їм було заявлено, що маршал заклопотаний важливішими справами.

Радянсько-німецький пакт про ненапад та таємний додатковий протокол до нього. Політика сталінської дипломатії полягала в тому, щоби спробувати лавірувати, грати на протиріччях між Великою Британією та Францією, з одного боку, і Німеччиною – з іншого, а принагідно нейтралізувати і японську загрозу, залишаючись осторонь втягнення у ймовірні воєнні дії. Однак, проводячи цю політику, сталінське керівництво віддавало перевагу таємній дипломатії, тим більше, що в серпні 1939 р. відкрилися чудові перспективи для переговорів із Німеччиною. Своєрідним детонатором зближення режимів стала зустріч В. Молотова з німецьким послом у Москві Ф. Шуленбургом наприкінці травня 1939 р. Тоді В. Молотов неодноразово порушував питання про підведення «політичної бази» під двосторонні відносини. Й. Ріббентроп на чолі делегації з 37 чоловік вранці 23 серпня приземлився на Центральному аеродромі Москви. Прийом був достатньо прохолодним, що спочатку не додало німцям оптимізму щодо перспектив підписання договору. Тим більше, що вже над територією СРСР німецькі літаки з делегацією були випадково обстріляні радянськими зенітниками. Прибуття делегації автоматично поставило питання про доцільність подальшого перебування в радянській столиці франко-британської військової місії. Проте радянські представники заявили, що приїзд Й. Ріббентропа не означає розриву переговорів, але «все залежатиме від переговорів з німцями».

А. Гітлер поспішав, адже 26 серпня мав вступити у дію план «Вайс» - наступу на Польщу. Єдиною проблемою, що виникла під час переговорів, була вимога Й. Сталіна визнати за СРСР право на балтійські порти Лібава (Лієпая) та Віндава (Вентспілс), про які на попередньому етапі переговорів не йшлося. А. Гітлер телеграмою повідомив про свою ргоду на це.
Близько 2-ї години ночі 24 серпня В. Молотов і Й. Ріббентроп поставили підписи під текстом пакту та таємним протоколом до нього. За іменами осіб, що його підписали, цей договір зазвичай називають «пактом Молотова-Ріббентропа». Потім Й. Сталін запропонував тост за А. Гітлера: «Я знаю, як сильно німецький народ любить свого вождя, і тому мені хочеться випити за його здоров'я». Після ряду інших тостів, уже прощаючись з Й. Ріббентропом, А. Сталін дав йому «своє чесне слово, що Радянський Союз ніколи не зрадить свого партнера...»

Положення радянсько-німецького пакту про ненапад
• Пакт, що склався з 7 статей, укладався на 10 років з автоматичним продовженням його дії на наступні 5 років за взаємним бажанням сторін
• Набирає чинності негайно з моменту його підписання
• Сторони зобов'язувалися не нападати одна на одну як окремо, так разом з іншими державами
• Передбачався взаємний нейтралітет у разі війни однієї з країн
• Було домовлено, що СРСР і Німеччина не братимуть участі в коаліціях держав, спрямованих відповідно проти Німеччини чи СРСР

Зміст таємного додаткового протоколу до пакту
• Кордоном розмежування «життєвих інтересів» Німеччини та СРСР у Прибалтиці визнавався північний кордон Литви
• Польща мала бути розділена між СРСР та Німеччиною по лінії річок Тиса - Нарев - Вісла - Сян
• Німеччина визнавала право СРСР на Бессарабію, що входила тоді до складу Румунії.

Вплив угоди на подальший перебіг подій у Європі. Вже сам договір унеможливлював продовження англо-франко-радянських переговорів та участі СРСР у боротьбі проти нацистських агресорів. Згідно з секретним протоколом, Фінляндія, Латвія, естонія, Литва віддавалися на поталу СРСР, північний кордон Литви було визначено межею сфер інтересів СРСР та Німеччини. Дуже чітко було вирішено долю Польщі: вона практично прирікалася на загибель, мала бути розділена між Москвою та Берліном. Просування Німеччини на схід було визначено межею вздовж рік Нарев-Вісла-Сян. За СРСР визнавалися інтереси в Бессарабії. Більше того, саме цей договір остаточно розв’язав руки Гітлеру, який розпочав агресію проти польщі, маючи надійний тил в особі союзника Сталіна.

Договір викликав нерозуміння переважної частини громадської думки західних країн, що позначилось на їхньому ставленні до СРСР. Договір та протокол свідчать: радянське керівництво стало на шлях заохочення агресора, який через 7 днів розв’язав Другу світову війну. Відповідальність за початок Другої світової війни разом з іншими країнами несе і сталінське керівництво СРСР.